Кримінальний кодекс України в контексті міжнародного права та практики Європейського суду з прав людини: правові норми, судова практика, науково-практичний коментар

Застосування норм міжнародного права та практики Європейського суду з прав людини має для матеріального кримінального права значні відмінності порівняно з іншими галузями права – цивільним, адміністративним, кримінально-процесуальним тощо. Це обумовлено тим, що «злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом» (ч. 3 ст. 3 Кримінального кодексу України).

Тому, як свідчить аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень, судами при розгляді кримінальних справ міжнародне законодавство та міжнародна судова практика використовуються для обґрунтування, як правило, суто процесуальних рішень (вибір запобіжного заходу, визнання доказу недопустимим, поновлення процесуального строку тощо). Проте, не зважаючи на вказані відмінності, норми міжнародного права і рішення ЄСПЛ мають значення для правозастосовної практики безпосередньо при застосуванні норм національного Кримінального закону: - для визначення тих ознак складів злочинів, що потребують тлумачення (мають оціночний характер або названі, але не визначені в диспозиції статті КК України).

Наприклад, у ст. 162 «Порушення недоторканності житла» відсутнє визначення предмета злочину - «житло». Натомість таке визначення надав ЄСПЛ у своєму рішенні «Buckley v. United Kingdom». - при кваліфікації вчиненого за статтями Особливої частини КК з бланкетними диспозиціями, оскільки застосування норм іншого (некримінального) міжнародного права не суперечить ч. 3 ст. 3 КК. Наприклад, ст. 243 КК України відсилає до нормативних актів, які регулюють скидання та поховання у морі шкідливих речовин чи сумішей. До таких нормативних актів належить, зокрема,

Міжнародна конвенція 1973 року по запобіганню забрудненню з суден. - для вирішення деяких дискусійних питань практики та теорії кримінального права, зокрема: питання відповідності норм про спеціальну конфіскацію принципу презумпції невинуватості («Філліпс проти Сполученого Королівства»); питання допустимості у кримінальному провадженні застосування висновків, що містяться в рішеннях цивільних чи господарських судів («Cebotari v. Moldova»); питання кримінально-правової кваліфікації діянь, коли для оптимізації податків використовуються правочини з юридичними особами, що мають ознаки фіктивності («Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia»), тощо.

Отже, правники в галузі кримінального судочинства повинні орієнтуватися в нормах міжнародного права та в положеннях рішень ЄСПЛ. Також особи, яких доля зіткнула з кримінальним судочинством (потерпілі, засуджені, їхні родичі), потребують інформації про те, як норми міжнародного законодавства можуть захистити їхні права, чи існує в тому чи іншому випадку доцільність звернення за таким захистом до Європейського суду з прав людини. Однак на заваді реалізації зазначених завдань (потреб) стає ряд об’єктивних перешкод.

По-перше, це великий обсяг масиву конвенцій, інших актів міжнародного законодавства, де надзвичайно важко знайти необхідну норму.

По-друге, ще складніше знайти необхідний прецедент, правову позицію з кримінального права в рішеннях ЄСПЛ, більшість яких не перекладені українською мовою (станом на 02.01.2019 р. на офіційному сайті Європейського суду з прав людини із загальної кількості 58 тис. 953 рішень тільки 1 тис. 193 мали версію українською мовою).

Крім того, рішення ЄСПЛ класифіковані за статтями Конвенції, які важко співвіднести зі статтями КК України. Це значно ускладнює пошук необхідних матеріалів, оскільки переважна більшість рішень стосується не кримінальних проваджень, а цивільних, господарських, трудових та інших подібних спорів. За такої ситуації практикуючий правник згадує про спеціалізовані юридичні видання.

Проте на сьогодні склалася ситуація, коли монографічна і навчальна література з міжнародного права майже не торкається кримінально-правової проблематики, а в чисельних виданнях науково-практичних коментарів до Кримінального кодексу України зміст його статей коментується переважно без врахування норм міжнародного права.

Щоправда існують довідкові тематичні видання та спеціалізовані сайти, наприклад сайти правозахисних організацій. Але в цих виданнях та на відповідних сайтах рішення Європейського суду з прав людини знову ж таки не упорядковані до потреб кримінального права, а також наводяться за принципом «так-як-є», тобто без виділення правових позицій Суду. Враховуючи, що рішення ЄСПЛ містять багато формально-процесуальних положень і мають обсяги в десятки (деякі - в сотні) сторінок, їх аналіз потребує великих часових витрат. Можливо, саме викладені вище обставини обумовлюють ситуацію, коли при начебто широкому застосуванні у вироках національних судів практики ЄСПЛ, вона представлена дуже обмеженим колом рішень Європейського суду, а посилання на ці рішення текстуально виглядають одноманітними копіями, переписаними (скопійованими) з одного невідомого джерела.

При цьому у багатьох посиланнях на практику ЄСПЛ відсутні номери відповідних рішень Європейського суду та їх пункти. Це зводить нанівець юридичне значення такого використання судової практики Європейського суду .

З огляду на викладене і підготовлено це видання, в якому:

- репрезентовані результати авторського аналізу більше 300 конвенцій, пактів, статутів, протоколів та інших чинних міжнародних документів, а також майже 3 тис. рішень Європейського суду з прав людини, що дозволило виокремити 211 нормативних актів міжнародного права та 334 рішень ЄСПЛ, які містять положення, застосовні в національному кримінальному судочинстві;

- запропонований авторський науково-практичний коментар того, як саме конкретні норми міжнародного права та правові позиції Європейського суду з прав людини мають враховуватися для уточнення ознак конкретних складів злочинів, для тлумачення норм Загальної частини Кримінального кодексу України.