Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України. Видання 20-те

Кримінально-процесуальне право, закладаючи модель кримінально-процесуальної діяльності, має безпосередній вплив на ефективність судочинства, стає, по суті, алгеброю правосуддя. А проте правова реформа в Україні розпочалась і досі здійснюється без виваженої доктрини та концептуальної моделі, залишаючи на розсуд слідчого, прокурора, детектива, адвоката й судді безліч правових колізій, юридичних фікцій, логічних і лінгвістичних хиб у викладенні окремих законодавчих приписів.

Нині юристові як ніколи потрібно мати силу, волю, мудрість, мужність та знання, шоб розумно відповідати добром на добро й справедливістю - на зло. Потрібно постійно працювати над собою, оволодівати юридичним досвідом, опановувати мистецтво роботи з доказами для осягнення істини та захисту прав і свобод людини.

Юристу потрібно мати здатності до аналізу швидкозмінного законодавства, вміти його тлумачити з урахуванням конкуренції правових норм; на репродуктивному рівні самостійно відтворювати та поглиблювати свої знання, використовувати сучасні доктрини права для розв'язання нестандартних завдань та проблемних ситуацій, на евристичному та творчому рівні - шукати нові знання та розв'язувати складні задачі інноваційного характеру у правничій галузі професійної діяльності.

Дане видання підготовлено з урахуванням останніх новел та реформаторських змін кримінально-процесуального законодавства, а також законів щодо діяльності Вищого антикорупційного суду, ДБР, НАБУ та інших слідчих та правоохоронних органів України. Книга може стати суттєвим помічником правника в складній професійній діяльності.

Сучасність вимагає спрямування юридичної науки насамперед на захист прав і свобод людини, честі, гідності й репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього. Розпочавши розгляд справи, слідчий, детектив, прокурор або суддя не мають змоги зупинитися, зачекати, перепочити, відійти, відступити. Узявши на себе відповідальність за пошук правди й торжество справедливості, вони відповідають не тільки за свої помилкові дії, а й за неповороткість, непередбачливість, за практичну непридатність до високопрофесійної діяльності. Потрібно невтомно вдосконалювати свою майстерність, наполегливо опановувати науку встановлення істини, учитися мистецтва роботи з доказами, набувати досвіду, тренувати інтуїцію, розвивати далекоглядність.

«Тисячі шляхів ведуть до хибної думки, - зауважував Ж.-Ж. Руссо, - до істини -тільки один». Той, хто наділений правом і владою, хто має бажання і волю, не повинен змарнувати час та втратити шанс зробити таємне явним, не повинен зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлений у прихованні істини від правосуддя, немає та й не може бути. У кожному конкретному випадку шлях до істини один, а найкращі дороговкази - знання, допитливість розуму, воля й досвід.

Саме ці якості дають змогу захистити честь та гідність людини у складному змагальному процесі. Якщо людина, її життя, здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека є найвищими цінностями, то захист цих цінностей має стати головною метою юридичної науки та практики.

Норми закону, що визначають права і свободи людини, з часом мають стати нормами найвищої юридичної чинності. Лише їм варто віддавати перевагу в усіх суперечливих випадках, тлумачачи всі сумніви на користь громадянина, керуючись принципом його добропорядності.

Святая святих юридичної науки - захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження наявних прав і свобод людини. Це компас юридичної науки й законодавчої практики. Ми зобов'язані реальними справами забезпечувати поступ тільки в заданому напрямі. Надані людям межі свободи варто обстоювати рішуче, мужньо і професійно. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян.

Автор ніколи не був прихильником чинної редакції КПК України з причин його непослідовності, багатослів'я, наповнення правової системи так званим «беззубим правом» (Іех imperfecta), або імітаційним правом (Іех simulate), які створюють штучний вигляд рішучих та «успішних» реформ, а в реальності замулюють правове поле неплодоносним законодавчим «болотом», створюючи колапс в роботі слідчих і судових органів.

Окремі постулати та новації доказового права нерідко носять алогічний чи штучний характер, створюючи перепони для досягнення мети кримінального провадження. Наприклад, згідно ч. 1 ст. 84 КПК України «доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку...», тобто «саме цим і без альтернатив», в силу чого під сумнівом можуть опинитись і дані отримані в порідку ОРД, митної діяльності, при виконанні повноважень агентств запобігання легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом та протидії корупції, а також здобуті митними органами, чи правоохоронними органами інших країн, в порядку окремих доручень в рамках міжнародного співробітництва в сфері правосуддя, чи навіть адвокатами відповідно до приписів ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Недостатньо чітке визначення процедури реалізації функції розслідування, обвинувачення, правничої допомоги та захисту в умовах реалізації принципу змагальності сторін знижують ефективність усієї кримінально-процесуальної діяльності.

Новий КПК України запровадив новий інститут - негласні слідчі (розшукові) дії, але чітко не визначився ні з їх системою, ні з процесуальною формою їх провадження, залишаючи багато запитань (коли? за яких умов? що? як? яким чином?),  а отже можливостей для свавілля. Прокурор не лише наглядає за слідством, а й керує ним. Права захисників урівняли з правами обвинувачених, суд присяжних переплутали з народними засідателями.

Критерій істини - це практика, яка підтверджує: за час роботи судових і право-охоронних органів за чинним КПК України злочинність зросла, коефіцієнт розкриття злочинів зменшився, ефективність судочинства знизилася. Очікувати іншого не було немає підстав без кардинальних змін самого закону.

Важливо також пам'ятати, що жодне покарання не загоїть моральну травму, якої було завдано потерпілому, і немає нічого більш жахливого, ніж звинувачення у злочині невинуватої людини. Образно кажучи, «найкраще правосуддя - те, яке зайве». Закон має запровадити механізми запобігання злочинам.

Після ухвалення нового КПК України станом на 1 квітня 2021 року в державі з'явилося 85 законодавчих актів, які вносили до нього зміни й доповнення, а часом і скасовували внесені зміни чи вносили «зміни та доповнення до вже внесених змін де повнень». Як кажуть, «далі за всіх піде той, хто не знає, куди йти». Проте саме стабільність закону - одна з ознак його якості.

У пропонованій праці здійснений інтегративний аналіз кримінально-процесуального права, в лаконічній та доступній формі викладені доктринальні основи кримінально-процесуальної науки, показані шляхи вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування.

Успіхів вам і удачі, любі читачі, на шляху до пізнання.

З повагою 

Володимир Тертишник