Реалізація засади змагальності під час розгляду скарг слідчим суддею

Кримінальне процесуальне законодавство України на сьо­годні перебуває у стані активного реформування. Насамперед це пов’язано із впровадженням у кримінальне судочинство міжна­родних стандартів у сфері гарантування та захисту прав людини, а також з удосконаленням правового статусу різних його учас­ників. Неабияку роль у досягненні поставлених завдань відіграє розширення меж дії засади змагальності як у кримінальному судочинстві в цілому, так і на стадії досудового розслідування зокрема. Слід відзначити, що з прийняттям 13 квітня 2012 року нового Кримінального процесуального кодексу України у цьому плані зроблено важливий крок, оскільки новий процесуальний закон пронизав ідеєю змагальності не лише стадію судового роз­гляду, а усі без винятку стадії кримінального провадження. А із розширенням змагальних засад кримінального провадження постала необхідність у створенні механізму, який би міг забезпе­чити реальне здійснення своїх прав та захист інтересів учасника­ми провадження насамперед на стадії досудового розслідування. Роль такої гарантії законодавець відвів саме інституту судового контролю за рішеннями, діями та бездіяльністю органів досудо­вого розслідування, у зв’язку із розширенням якого запровадже­но інститут слідчого судді.

Щоправда, механізм судового контролю за досудовим роз­слідуванням не є цілком новим для українського кримінально­го провадження, адже він функціонував в обмеженому вигляді ще за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року (далі — КПК 1960 р.), який згодом було розширено під час «ма­лої» судової реформи 2001 року. Але у новому процесуальному законі інститут судового контролю зазнав істотного реформу­вання, оскільки раніше його дія поширювалася лише на такі акти (постанови) органу дізнання, слідчого, прокурора: про відмову в порушенні кримінальної справи, про порушення кримінальної справи та про її закриття, тоді як новим законом значно розширено перелік рішень, дій чи бездіяльності, що можуть бути оскар­жені до слідчого судді під час досудового розслідування, а також коло учасників кримінального провадження, наділених правом на подання таких скарг. Так, новий процесуальний закон, на відміну від попереднього, можливість оскарження поширює не лише на рішення, дії чи бездіяльність, що перешкоджають по­дальшому кримінальному провадженню, але й на ті, котрі такого наслідку не тягнуть, проте є не менш важливими, оскільки прямо впливають на законність та ефективність кримінального прова­дження. Насамперед це стосується рішень про зупинення досу­дового розслідування, відмову у визнанні потерпілим, відмову у задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій. У такий спосіб за­інтересовані суб’єкти провадження отримали потужний важіль впливу на перебіг досудового розслідування, а разом з цим і можливість відстояти свої процесуальні інтереси та максималь­но оперативно, не чекаючи судового провадження, відновити порушені права. Йдеться також і про хоча б часткове стирання суттєвих відмінностей у процесуальних статусах учасників про­вадження (його сторін) та урівняння їх у процесуальних правах. Враховуючи, що для вирішення цих, а також багатьох інших питань запроваджено незалежного арбітра - слідчого суддю, у реформуванні кримінального провадження простежується не що інше, як вплив та утвердження засади змагальності кримі­нального провадження. Однак йдеться не лише про розширення засади змагальності у кримінальному провадженні на його досудових стадіях, а й про створення додаткових передумов для розширення меж дії інших засад кримінального провадження, таких як: забезпечення права на оскарження процесуальних рі­шень, дій чи бездіяльності, диспозитивність, розумність строків тощо. У підсумку все це забезпечує максимально всебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин кримінального правопору­шення у кожному кримінальному провадженні.

До проблем, пов’язаних із засадою змагальності у кримі­нальному провадженні та інститутом судового контролю за досудовим розслідуванням, що є одними з чільних у теорії кримінального процесу, неодноразово зверталися як вітчизня­ні, так і зарубіжні науковці, зокрема: Ю.П. Аленін, Л. Васіліадіс, І. В. Гловюк, Ю.М. Грошевий, О. В. Капліна, В. В. Король, О.П. Кучинська, Л.М. Лобойко, ВЛ. Маринів, М.А. Маркуш, Л.Р. Мафф, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, А. Пантазіс, X. Папа- допулос, В. О. Попелюшко, П.В. Прилуцький, А.Р. Туманянц, Д. В. Філій, О. Г. Шило, а також інші учені.

Незважаючи на проведені дослідження та значний рівень те­оретичної розробленості питань судового оскарження рішень, дій та бездіяльності органів досудового розслідування чи проку­рора, необхідність дослідження цієї проблематики, насамперед під кутом зору реалізації засади змагальності під час розгляду, вирішення таких скарг слідчим суддею, все ж таки залишається актуальною. Вона повинна охоплювати не лише національне за­конодавство, але й міжнародні нормативно-правові акти, прак­тику Європейського суду з прав людини, національних судів України, а також дані соціологічного дослідження та судової ста­тистики. Саме у такий спосіб можна з’ясувати вплив засади зма­гальності на процедуру розгляду скарг слідчим суддею, а також значення цієї процедури для захисту своїх прав та законних ін­тересів суб’єктами кримінального провадження. Під цим кутом зору автори підготували в додатку до тексту монографії науково- методичні рекомендації з питань оскарження до слідчого судді рішень, дій і бездіяльності слідчого і прокурора, які (рекоменда­ції) спрямовані на практичну реалізацію цього інституту кримі­нального провадження і допоможуть захистити права і законні інтереси учасників кримінального провадження. Автори вислов­люють щиру вдячність докторам юридичних наук, професорам Оксані Петрівні Кучинській та Василеві Олександровичу Попе­люшку, кандидату юридичних наук, професору Володимиру Во­лодимировичу Королю за рецензування і слушні зауваженні та поради, які з вдячністю були сприйняті і враховані у монографії, а також усьому колективу кафедри кримінального процесу і кри­міналістики Львівського національного університету імені Івана Франка за сприяння у підготовці цього дослідження неодноразо­вим його обговоренням та мудрими порадами щодо його змісту.