Стратегія і тактика захисника в кримінальному процесі

До завдань адвоката належать вибір форми адвокатської діяльності; організаційна, економічна та управлінська стратегія; питання інформаційної підтримки такої діяльності; стратегія і тактика юридичної практики в окремих справах.

Пропонована робота стосується питань діяльності адвоката у кримінальній справі, розвитку необхідних навичок, засвоєння прийомів адвокатської техніки. В Україні вважають, що набуття практичних навичок є чимось менш значимим, ніж вивчення власне права. Тому в українських освітніх закладах не приділяють належної уваги набуттю навичок адвокатської техніки, відсутні спеціалісти з цього напряму, що спричиняє певні проблем, коли колишній студент приступає до роботи як суддя, прокурор, адвокат або юрисконсульт.

Для СИТА, Великої Британії та деяких інших країн зазначена проблема становить певний інтерес виключно з історичного погляду: підготовка студентів у них здійснюється в усіх можливих аспектах - теоретичному, практичному, прикладному. У цих країнах відбулася дискусія стосовно таких питань, що дістала назву «Перікл і сантехнік».

Практичний посібник має допомогти юристам розвинути й удосконалити професійні навички та здібності. Життя показує, що опанувати теорію права значно легше тому, хто має уявлення про його практичне застосування. Ця тема неосяжна, а тому важливо вчасно зупинитися на певному етапі. Зважаючи на цю обставину, розглянемо найбільш актуальні та гострі проблеми адвокатської техніки. Кожен адвокат повинен усвідомлювати, що він зобов’язаний пропагувати і захищати принцип справедливості та всіма доступними йому законними засобами відстоювати права клієнта, незважаючи на власні інтереси або інтереси інших осіб.

Чинне законодавство спрямовує суддів на модний нині принцип favor defensionis, тобто сприяння захисту. У світовій практиці конструкції сприяння захисту успішно застосовували саме для компенсації надмірних інквізиційних начал судочинства й обвинувального ухилу.

Сприяння захисту знаходить свій процесуальний вияв у наявності презумпції невинуватості, тлумаченні сумнівів на користь обвинуваченого, у певній асиметрії під час доказування, праві на мовчання, на визнання доказів недопустимими, забороні до погіршення становища засудженого в певних випадках і праві на останнє слово. Від розмов про сприяння захисту потрібно переходити до реальних справ, і адвокати мають ініціювати ці проблеми, ставити питання перед судом для вироблення правових позицій з погляду favor defensionis.

Іноді суд потребує підказки. Але жоден суддя не допустить, щоб йому підказував адвокат або прокурор. Однак, якщо підказку буде викладено в певній процесуальній формі (заява, зауваження, заперечення, протест або клопотання), то суд не лише допустить її, а й прийме щодо неї відповідне рішення. У зв’язку з цим, невирішеним є питання практичного плану, яке давно реалізоване в судах Європи і СІЛА, навіть у Росії, а саме: якщо в судовому засіданні виникає потреба висловити своє зауваження або заперечення, адвокат заявляє: «Протестую - покази з чужих слів» або «Протестую - навідне запитання».

Суддя негайно приймає рішення: протест приймається або ж протест відхилено. І процес продовжується. Право на заперечення або протест (рішуче заперечення, незгода) гарантовано ст. 20, 22, п. 10 ч. З ст. 42 та ч. 8 ст. 352 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України, які передбачають можливість подавати зауваження та заперечення щодо порядку проведення процесуальних дій і право головуючого зняти питання під час допиту свідка за протестом сторони.

Адвокати і прокурори мають користуватись цим правом, а суд повинен забезпечувати його реалізацію.