Теоретико-методологічні засади правової модернізації органів прокуратури України в умовах європейської міждержавної інтеграції

Реформа правоохоронної системи єодним із найважливіших і визначальних напрямів сучасного правового розвитку, оскільки спрямована на підвищення ефективності реалізації правоохоронної функції як іманентної характеристики демократичної, правової, соціальної держави за умови концептуального спрямування реалізації цієї функції на захист прав та свобод людини та громадянина як найвищої соціальної і правової цінності в контексті всебічного втілення в регулюванні суспільних відносин європейської правової традиції.

Своєчасність і актуальність комплексного дослідження правової модернізації прокуратури України обумовлюється декількома позиціями.

По-перше, починаючи з 2014 р. українське суспільство розпочало принципово новий етап власного політико-правового та історичного розвитку, зважаючи на події Революції Гідності 2013-2014 рр„ підписання та ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, і, як наслідок, ухвалення в 2014 р. нового Закону України «Про прокуратуру», який сформував нормативно-правові передумови для реальної побудови в Україні європейської моделі прокуратури, яка ґрунтується на рамкових спільних інституціональних принципах і стандартах організації та діяльності.

По-друге, Україна як член Ради Європи з 1995 р. є суб’єктом виконання зобов’язань щодо перетворення прокуратури в інституцію, яка відповідає європейським правовим стандартам, тобто не виконує функції т. з. «загального нагляду» й попереднього слідства, а концентрується, в першу чергу, на процесуальному керівництві та підтриманні державного обвинувачення в кримінально-правовій сфері.

По-третє, визначення та об’єктивації в конституційному законодавстві потребує місце прокуратури України в системі державних органів і відповідних гілок державної влади, адже це місце досі залишається невизначеним і становить дискусійне питання у вітчизняній правовій науці. 

По-четверте, набуття чинності новим спеціальним законом про прокуратуру актуалізує необхідність проведення ретельних науково-практичних досліджень правового статусу прокуратури у відповідності до ухвалених положень з точки зору, в тому числі, порівняння його окремих елементів із відповідними інституціональними нормами законодавства європейських держав і виокремлення позитивного зарубіжного досвіду, який міг бути корисним у сучасних умовах розвитку українського конституціоналізму та інтенсифікації процесів реформи правоохоронної системи в цілому.

Варто зазначити, що окремі питання правового статусу, функціональних і організаційно-правових аспектів діяльності прокуратури неодноразово були безпосереднім предметом дослідження вітчизняної юридичної, зокрема теоретико-правової науки.

Серед інших, слід відзначити праці таких науковців, як О. В. Баганець, М. О. Баймуратов, Ю. Г. Барабаш, Ю. М. Бисага, С. В. Білошицький, Ю. О. Волошин, А. Г. Гаркуша, Л. Р. Грицаєнко, В. В. Долежан, О. Є. Єгоров, О. В. Зайчук, В. М. Кампо, В. Б. Ковальчук, О. Л. Копиленко, М. В. Косюта, В. В. Кравченко, В. Т. Маляренко, О. Р. Михайленко, М. І. Мичко, М. П. Орзіх, В. Ф. Погорілко, М. В. Руденко, М. В. Савчин, О. Р. Севрук, М. І. Ставнійчук, А. А. Стрижак, Ю. М. Тодика, В. Л. Федоренко, О. Ф. Фрицький, С. В. Шевчук, Ю. С. Шемшученко.

При цьому праці українських конституціоналістів і вчених суміжних галузей права здебільшого були зосереджені на дослідженні та науковомуобґрунтуванніфункціональноїскладової діяльності прокуратури України, її внутрішніх організаційно-правових питань, окремих питань взаємодії прокуратури з іншими правоохоронними та судовими органами, в той час як на сучасному етапі європейської міждержавної інтеграції України необхідним вбачається комплексний аналіз оптимальних шляхів удосконалення конституційно-правового статусу прокуратури в контексті загальних європейських тенденцій інтернаціоналізації конституційного права, конституціоналізації міжнародних інституціональних стандартів правоохоронної діяльності, інтенсифікації сприйняття національною правовою системою України європейських правових стандартів.

Іншими словами, доцільним є проведення комплексного міждисциплінарного загальнотеоретичного, міжнародно-правового та теоретико-правового дослідження з використанням новітнього інтеграційно-правового інструментарію з метою створення якісного доктринального забезпечення розбудови в Україні справжньої європейської моделі прокуратури як із функціональної, так і з організаційно-правової та міжінституціональної точок зору.

Отже з огляду на неповноту наукового аналізу проблематики впливу сучасних інтеграційних процесів на вдосконалення правового статусу прокуратури слід зробити фундаментальний висновок про доцільність і необхідність проведення наукового дослідження в цій сфері, його теоретичну та практичну значимість в умовах всебічної активізації процесів європейської міждержавної інтеграції України.

Сформульовані в монографії пропозиції та висновки можуть бути використані:
- в науково-дослідних цілях - для подальшого опрацювання теоретико-правової та практичної проблематики вдосконалення організації та діяльності органів прокуратури України;
- в правовій практиці - при розробці пропозицій щодо подальшого вдосконалення правового статусу прокуратури України;
- в навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників із теорії держави та права, конституційного права України, конституційного права зарубіжних країн, порівняльного конституційного права, інтеграційного права, права Європейського Союзу, прокурорського нагляду; у викладанні курсу теорії держави та права; в науково-дослідницькій роботі студентів-правознавців.

Зважаючи на вищезазначене, автор у жодному випадку не претендує на остаточність зроблених ним висновків і повну безспірність викладеного матеріалу. А тому буде щиро вдячний за рекомендації та пропозиції, які сприятимуть розвитку подальшої модернізації правоохоронної системи та становленню України як правової держави.