Відвід захисника від участі у кримінальній справі в кримінальному процесі України.

(0)
Артикул: 13426
Відвід захисника від участі у кримінальній справі в кримінальному процесі України.

Смотреть содержание

Автор
Кухарчук Ю.О.
Издательство
ЦУЛ
Год издания
2020
Переплет
мягкий

Все характеристики

Аннотация

Монографія присвячена правовій проблемі відводу захисника від участі у кримінальній справі в кримінальному процесі України. Проведено порівняльний аналіз КПК України від 19 листопада 2012 року та ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».  У роботі визначаються такі поняття, як:... Читать далее

Быстрая отправка
Рекордное время отправки заказа 10 минут
Безопасная оплата
Доступны все популярные сервисы Google Pay, Apple Pay, Privat24
Надёжная упаковка
Экологичная к природе и бережливая к книгам
В наличии
110 грн.
Характеристики
Аннотация
Предисловие
Отзывы (0)
ЗавтраОтправка до 19.00
    • Самовывозбесплатно
    • Нова Поштаот 45 грн.
    • Курьер Нова Поштаот 80 грн.
  • Онлайн-оплата
  • єПідтримка
  • Наличные при получении
  • Терминал/наличные при самовывозе
  • Оплата по счету (для юридических лиц)
Аннотация

Монографія присвячена правовій проблемі відводу захисника від участі у кримінальній справі в кримінальному процесі України. Проведено порівняльний аналіз КПК України від 19 листопада 2012 року та ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». 

У роботі визначаються такі поняття, як: кваліфікована юридична допомога, вільний вибір захисника, правовий статус адвоката-захисника, інститут відводу, усунення захисника зі справи в кримінальному судочинстві, відвід, самовідвід. 

Надаються рекомендації щодо їх застосування у законотворчій діяльності при внесенні змін та доповнень до законодавства і у науково-дослідній сфері для подальших досліджень проблемних, теоретичних та практичних питань кримінально-процесуального права України та організації діяльності адвокатури.

 Розрахована на науковців, юристів-практиків, викладачів, студентів вищих навчальних закладі.

Предисловие

Як відомо, українські правничі студії нині переживають складний час. Затиснена між двома суперечливими традиціями права, західноєвропейською та візантійсько-радянською, між труднощами формування громадянського суспільства та натужними рефлексіями звичаєвості, українська юриспруденція неминуче потрапляє у вир соціальних оказій, часових метаморфоз і парадоксів. То-таки держава чи людина? Ідеологія та особисті інтереси чи істина? Середньовічна ієрархічність чи рівноправ'я? Ці всі, здавалося б, марні запитання, на які давно існують очевидні відповіді, на жаль, не втратили актуальності в нашому суспільстві, а отже, знаходять своє відображення й в українській гуманітарній науці та насамперед — праві, котре й існує для того, щоб моделювати соціальні відносини. Достоту, як у соціумі, ми й досі з репресивних часів зберігаємо в українському законодавстві ірраціональну, заледве не антично-візантійську, спадкоємність суперечностей теорії з практикою. Тому нині український правничий дискурс навряд чи можна повноцінно спрямувати в річище новітніх західноєвропейських орієнтирів та постмодерних тенденцій граничної деієрархізації суспільства, розширення людських прав і свобод перед обличчям глобалізованої епохи. Перед українськими юристами радше стоїть завдання більш прозаїчне, однак не менш важливе та складне — поступово розв’язати вузол пострадянських правових суперечностей, аби реалізувати «теоретичні» права наших громадян, прописані на рівні Основного Закону. Імовірно, складність цього завдання для юриспруденції краще бачиться збоку. Тим часом, намагаючись наблизити нормативне законодавство до основного, ми раз у раз натрапляємо на ті самі добре замасковані перепони, що дісталися нам від юридичної казуїстики попередньої епохи. Водночас реалізація прав та свобод громадян через законодавчі тонкощі на всіх рівнях давно стала в Україні питанням не лише вузького кола фахівців, але й — морального обличчя й нашого суспільства, і самої держави.Інакше прояви авторитаризму та корумпованості в українських законах, як механізмі регулювання людських відносин, загрожують перетворитись і для нас, науковців, на своєрідне .. гавро», котре відображатиме ті варварські порушення прав та свобод громадян, з якими щоденно стикаємося. І, певна річ, уже градиційно одна з найважливіших проблем тут незмінно перебуває в площині реформування Кримінально-процесуального кодексу України.

Отож і робота «Відвід захисника від участі у кримінальній справі в кримінальному процесі України», що пропонується читачеві з наступних сторінок, присвячена аналізу тієї частини українського кримінально-процесуального законодавства, яке не іїльки значно суперечить демократичним правовим нормам, але й відображає всю умовність реалізації наших основних законів в одній із найважливіших юридичних сфер. Отже, на прикладі вузької юридичної проблематики робота передусім продемонструє: наскільки українське кримінально-процесуальне законодавство віддалене від західноєвропейського зразка, а також — якою мірою й далі зберігає рецидиви радянської судової системи, а по суті — карального апарату.

Як бачимо, досліджувана проблематика важлива вже з огляду на те, що над питанням відводу адвоката під час слідства та самого судового процесу в Україні досі працювала вкрай вузька кількість фахівців. Одначе, йдеться про можливості позбавлення підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) повноцінного захисту в кримінальному процесі, які здебільшого далекі від нормативності.

Разом з тим із часу передостанніх досліджень у сфері кримінально-процесуального законодавства проблема досудового й судового захисту набула ще гострішого змісту. Кримінально-процесуальний кодекс зразка 60-х років не тільки не відповідав новітнім вітчизняним реаліям, але й фактично став одним з інструментів збереження правових утисків. Власне, і питання усунення захисника в КПК 1960 року можна також зачислити до іих маніпуляційних прийомів у законодавстві радянського зразка, які дають змогу стороннім або зацікавленим особам втручатись у перебіг слідства й судового процесу.

Простеживши та проаналізувавши згадану тенденцію на наступних сторінках, автор й шукає шляхи її подолання, з одного боку, насамперед, зважаючи на норми західноєвропейського законодавства та демократичного — in abstracto, з другого — на правничий контекст основних статей КПК, де прописано норми й положення відводу захисника. Якраз контекст — доволі невтішний і відомий не тільки вузькому колу фахівців, але й багатьом українським громадянам, що стикалися з вітчизняною судовою системою, де сторона захисту була та залишається обмеженою у своїх діях. Методи ж відводу захисника — по суті, є граничним рубежем згаданих правових і судових механізмів. Таким чином, на основі аналізу нормативно-правової бази українського кримінально-процесуального законодавства автор шукає способи посилити в ньому сторону захисту.

Отож за нових правових умов та ситуації дослідження, яке читач тримає в руках, набуло ще більшої актуальності та гостроти змісту. Рядки монографії самі по собі закликають юридичну спільноту до дискусії й пошуків вирішення нагальних правових проблем, які віддаляють Україну від цивілізаційних перспектив. Тому праця, хоча й орієнтована якнайперше на фахівців у галузі права, буде цікавою й для більш широких кіл громадськості, студентів гуманітарних факультетів та всіх осіб, що цікавляться новітніми тенденціями в українській юриспруденції.

Характеристики
Автор
Кухарчук Ю.О.
Издательство
ЦУЛ
Год издания
2020
Количество страниц
148
ISBN
978-611-01-0451-7
Переплет
мягкий
Язык
украинский
Вес
0.3 кг
Формат
145х200 мм
Тираж
300
Отзывы
Оставьте отзыв об этом товаре первым!
Подписывайтесь на рассылку!

Никакого спама и рекламы. Только бонусы, новинки и полезная информация

Каталог