Затримання особи. Гарантії недоторканності та безпеки. Нормативно-правові акти. Роз'яснення. Судова практика

До вашої уваги пропонується оновлений збірник щодо затримання особи, який охоплює міжнародне, українське законодавство, в тому числі підзаконні нормативно-правові акти та інші документи, а також і відповідну судову практику у кримінальному провадженні та адміністративному затриманні.

В рамках кримінального провадження затримання являє собою тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний захід, застосування якого обмежує право на свободу й особисту недоторканність людини.

За своєю суттю затримання є процесуальною дією.

Аналіз процесуальних норм дозволяє виділити певні види затримання, які різняться порядком проведення затримання, суб’єктами їх здійснення, підставами, строками та цілями.

Відповдіно до ч. 1 ст. 207 КПК, ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду.

Виключення становить здійснення затримання без такої ухвали уповноваженою на те службовою особою та будь-якою іншою особою при наявності чітко визначених в законі підстав.

Законодавець не дає чіткого визначення, переліку уповноважених службових осіб. Єдина конкретизація даного поняття міститься в ч. З ст. 207 КПК, де визначено, що уповноваженою службовою особою, є особа, якій законом надано право на здійснення затримання. Отже, фактично під цим терміном КПК розуміє осіб, яким відповідно до закону надані повноваження проводити затримання, але які не є «слідчим», «прокурором» та «дізнавачем». Тому ми зібрали ті законодавчі акти, які передбачають відповідні повноваження службових осіб (зокрема службових осіб Національної поліції, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро, Служби Безпеки України, Прикордонної служби України, військовослужбовців, керівників дипломатичних представництв та ін.) на проведення затримання в порядку ст. 208 КПК.

Слідчий та прокурор уповноважені здійснювати затримання, як особи, яким КПК надало повноваження на проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні. В свою чергу, відповідно до ст. 41 КПК вони наділені повноваженнями надавати відповідні доручення оперативним підрозділам, під час виконання якого співробітник такого підрозділу користується повноваженнями слідчого. Разом з тим, співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою.

При складанні даного збірника ми намагалися якомога повно охопити нормативну базу, яка регулює не тільки порядок та підстави затримання, але й ті норми, які регулюють процесуальні наслідки для затриманої особи, передбачені законодавцем способи її захисту, регламентують порядок дій уповноважених державою осіб на застосування відповідних обмежень відносно особи.