Задать вопрос о книге:

Конституційність нормативних актів. Сутність, методологія оцінювання та система забезпечення в Україні
ХИТ ПРОДАЖ
НОВИНКА

Конституційність нормативних актів. Сутність, методологія оцінювання та система забезпечення в Україні - фото

Автор: Різник С.В.

Год издания: 2020

Количество страниц: 542

ISBN: 978-617-10-0589-1

Переплет: твердый

Язык: украинский

Вес: 0.5 кг

Формат: 145х200 мм

Тираж: 300

Аннотация

Монографія присвячена темі конституційності нормативних актів, з'ясуванню її сутності, методології оцінювання, а також змістовній характеристиці системи юридичного забезпечення верховенства Конституції України. 

Окрему увагу приділено основним методам конституційного тлумачення та критеріям конституційності нормативних актів, особливостям прийняття і аргументації рішень Конституційного Суду України та інших суб’єктів конституційного контролю і нагляду. 

Запропоновано варіанти розв’язання низки актуальних проблем доктрини та практики конституційної юстиції в Україні з метою сприяння більш дієвому гарантуванню конституційності нормативних актів, а відтак і виконання головного обов’язку держави - утвердження та забезпечення прав і свобод людини.

Для науковців, практикуючих юристів, суддів Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції, народних депутатів України, інших суб'єктів нормотворчої діяльності, а також усіх фахово зацікавлених і небайдужих співгромадян.

Авторы

Авторы книги Конституційність нормативних актів. Сутність, методологія оцінювання та система забезпечення в Україні
Різник С.В. Різник С.В. Кандидат юридичних наук, доцент

Доцент кафедри конституційного права в ЛНУ ім. Івана Франка, Заступник голови Науково-консультативної ради Конституційного Суду України. Головний співредактор журналу "Український часопис конституційного права".

Предисловие

Кожна держава світу проходить свій особливий шлях власного становлення, має унікальне минуле і сьогодення. Одні країни відносно довго живуть у мирі та добробуті, є найкращим втіленням ідей демократії і прав людини, інші залишаються місцем постійних воєнних сутичок, суспільних потрясінь та зловживань владою. Так і Українська нація як спільнота людей, об'єднаних спільним походженням, місцем проживання, мовою та іншими ключовими характеристиками формувалася протягом тривалого часу, не маючи власної держави. Періодичні намагання українців реалізувати своє природне право на самовизначення супроводжувалися переважно або відвертими невдачами, або надто короткочасними успіхами. Але ці намагання не були даремними, тож навіть стрімкий розвал СРСР наприкінці драматичного XX століття не був випадковістю, а став закономірною винагородою Українській нації за її багатовікову боротьбу проти «імперії зла», що не припинялася навіть в найскладніших історичних обставинах.

Таким чином, у 1991 році на світовій арені постав ще один політичний суб'єкт: держава в центрі географічної Європи, зі строкатим 52-мільйонним населенням, світоглядно дезорієнтованим після радянської окупації, без досвіду демократичного врядування, чіткого зовнішньополітичного вектору, розуміння принципів верховенства права та закономірностей функціонування ринкової економіки, але з унікальними природніми ресурсами, потужним виробничо-промисловим потенціалом та високими прагненнями людей до організації суспільного життя на нових началах. І головне, що саме в цей момент Українська нація, як етнічно-культурна спільнота, стала центром консолідації вже нації політичної - Українського народу: громадян України всіх національностей.

Будучи унікальним прикладом невимушеної відданості ідеалам свободи, справедливості, рівності та миролюбства, подолавши ключові внутрішні суперечності і штучно прищеплені комплекси, лише тепер українці завершують свій тривалий період самоідентифікації та становлення, поступово призвичаюючись до життя в умовах процедурної конституційної демократії. Очевидно, що сьогодні, виразним і чітким орієнтиром у державотворчому процесі для Українського народу стали саме вільні держави заходу, які успішно подолали труднощі зростання і вдало реалізували на практиці фундаментальні конституційні теорії, в тому числі й ідею безстороннього конституційного контролю і нагляду за актами органів публічної влади, яка досі залишається одним з основних правових здобутків як ро-мано-германської, так і англо-саксонської юриспруденції.

Проте, в прагненні короткострокових результатів, далеко не всі учасники процесу національного державотворення в Україні досі усвідомлюють цінність цієї ідеї та визнають: що незалежна, правова держава в принципі неможлива без системи забезпечення конституційності нормативних актів; що ризики втрати державності, які вчергове постали перед українцями вже у 2014 році, стали реальними, в тому числі, через недієвість цієї системи; що багатьом людським жертвам і суспільним потрясінням в новітній історії України можна було б запобігти, якби Конституційний Суд України в кризові моменти національного становлення проявив рішучість у відстоюванні прав людини та обороні Конституції; що без конституційного контролю нормативних актів навіть демократична влада парламенту, президента чи уряду, підтримувана більшістю народу, в будь-який момент ризикує перерости в диктатуру; що демократія, без конституційного контролю, образно кажучи, не зовсім і демократія, а всього лише - відкладене свавілля.

Тому сьогодні Конституційний Суд України та інші суб'єкти системи забезпечення конституційності нормативних актів, діючи на нових началах, підкоряючись тільки праву та Конституції, без пристосуванства і догматизму, подолавши перманентні конституційні кризи, повинні гарантувати ефективність інструментів конституційного народовладдя, утвердити в національній свідомості сприйняття Конституції як дієвого засобу захисту державного суверенітету, демократії та прав людини.

Власне зміст цієї монографії повністю підпорядкований аналізу зазначених завдань, зокрема, перший розділ роботи присвячений теоретико-методологічним підходам до розуміння феномена конституційності нормативних актів, що є можливим лише в поєднанні з одночасним з’ясуванням ґенези (виникнення та подальшого розвитку) самої ідеї конституційного контролю і нагляду. В Україні, навіть у наукових колах, сформувалося досить спрощене уявлення про реальні обставини і передумови появи державної функції з перегляду актів вищих органів державної влади щодо їх відповідності Конституції. Це і не дає можливості впевнено екстраполювати західні концепції конституційного контролю на «вітчизняний непідготовлений ґрунт».

Очевидно, що без узгодження наукових поглядів з цього приводу, сподіватися на впровадження ідеї в практику та її сприйняття ширшими верствами суспільства, не доводиться. Відтак, у цій же частині монографії здійснено критичну оцінку попереднього періоду української конституційної історії та зроблено спробу постановки основних завдань для (ре)формування системи забезпечення конституційності нормативних актів в Україні на середньострокову та довгострокову перспективу. В результаті зроблено, як видається, досить переконливу спробу довести, що без виконання наведених завдань, сенсу в подальшій роботі над методологічними, правоінтерпретаційними та іншими аспектами конституційної юрисдикції просто немає. Другий розділ роботи присвячено аналізу системи забезпечення конституційності нормативних актів, єдиним центром, але не єдиним елементом якої є Конституційний Суд України. Зокрема, в ньому здійснено характеристику діяльності щодо оцінювання нормативних актів на предмет їх відповідності Конституції України судами загальної юрисдикції. Останні зараз потребують чи не найбільшої наукової підтримки у вказаній сфері, оскільки зіштовхнулися з новими законодавчими реаліями, не будучи повноцінно підготовленими до належного застосування Конституції України як акту прямої дії.

В третьому розділі увагу зосереджено безпосередньо на процесі (методології, алгоритмі] визначення (оцінювання) конституційності нормативних актів. Здійснено характеристику основних методів конституційного тлумачення, критеріїв конституційності нормативних актів, особливу увагу серед яких приділено принципам юридичної визначеності, справедливості, рівності, пропорційності та ін. При цьому доведено, що увесь процес оцінювання конституційності нормативних актів: від вирішення питання про відкриття провадження, до прийняття рішення у справі, має бути підпорядкований не тільки суб’єктивному внутрішньому переконанню судді, а й відповідній методології, визнаній правничою спільнотою та свідомо обраній самим суддею (судом).

У четвертому розділі пропонується звернути увагу на особливості визначення конституційності окремих видів нормативних актів (їх проектів). Тут проаналізовано порядок оцінки конституційності законопроектів і законів про внесення змін до Конституції України, міжнародних договорів, підзаконних нормативно-правових актів. Заключний, п'ятий розділ книги присвячений питанням аргументації та юридичним наслідкам рішень Конституційного Суду України, а також зміні ним юридичних позицій та іншим пов’язаним проблемам. Особливу увагу приділено інституту окремої думки судді Конституційного Суду. У цьому розділі, як і в інших частинах монографії, підкреслюється виключне значення конституційного контролю для подальшої розбудови демократичної, незалежної, правової України.

Зміст монографії дає всі підстави для переконання, що в сучасних умовах, навіть за існуючої низки об'єктивних проблем, Конституційний Суд України та інші суб’єкти системи забезпечення конституційності нормативних актів потенційно здатні брати на себе відповідальність, приймаючи самостійні, виважені та обґрунтовані рішення, активно формувати новітню конституційну доктрину і практику, яка зможе слугувати не лише для досягнення внутрішніх завдань утвердження верховенства Конституції України, а й стати взірцем, як би амбітно це не звучало, для зарубіжних країн, чим зробити свій посильний внесок в загальноєвропейську справу утвердження верховенства права, демократії і прав людини.

Звісно, усе викладене нижче не має бути підґрунтям лише для абстрактних академічних дискусій, які можна було б ще довго вести на сторінках фахових видань, захопливо оперуючи влучними цитатами чи пізнавальними екскурсами в історію. Можна було б, якщо б порушені в монографії питання не стояли настільки гостро, а від їх вирішення не залежали б, без перебільшення, долі мільйонів українців, що давно заслужили своє право на спокійне життя, вільне від необхідності знову брати участь в черговій революції для виправлення необов'язкових помилок юристів і політиків. Тому, в результаті ретельного наукового пошуку, в монографії запропоновано конкретні пропозиції і варіанти для розв'язання цих актуальних проблем доктрини і практики конституційного контролю з метою сприяння більш дієвому гарантуванню конституційності нормативних актів, а відтак і виконання головного обов'язку держави -утвердження та забезпечення прав і свобод людини в Україні.

Отзывы

Отзывы к книге Конституційність нормативних актів. Сутність, методологія оцінювання та система забезпечення в Україні

Монографія присвячена темі конституційності нормативних актів, з'ясуванню її сутності, методології оцінювання, а також змістовній характеристиці системи юридичного забезпечення верховенства Конституції України. 

Окрему увагу приділено основним методам конституційного тлумачення та критеріям конституційності нормативних актів, особливостям прийняття і аргументації рішень Конституційного Суду України та інших суб’єктів конституційного контролю і нагляду. 

Запропоновано варіанти розв’язання низки актуальних проблем доктрини та практики конституційної юстиції в Україні з метою сприяння більш дієвому гарантуванню конституційності нормативних актів, а відтак і виконання головного обов’язку держави - утвердження та забезпечення прав і свобод людини.

Для науковців, практикуючих юристів, суддів Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції, народних депутатів України, інших суб'єктів нормотворчої діяльності, а також усіх фахово зацікавлених і небайдужих співгромадян.

Авторы книги Конституційність нормативних актів. Сутність, методологія оцінювання та система забезпечення в Україні
Різник С.В. Різник С.В. Кандидат юридичних наук, доцент

Доцент кафедри конституційного права в ЛНУ ім. Івана Франка, Заступник голови Науково-консультативної ради Конституційного Суду України. Головний співредактор журналу "Український часопис конституційного права".

Кожна держава світу проходить свій особливий шлях власного становлення, має унікальне минуле і сьогодення. Одні країни відносно довго живуть у мирі та добробуті, є найкращим втіленням ідей демократії і прав людини, інші залишаються місцем постійних воєнних сутичок, суспільних потрясінь та зловживань владою. Так і Українська нація як спільнота людей, об'єднаних спільним походженням, місцем проживання, мовою та іншими ключовими характеристиками формувалася протягом тривалого часу, не маючи власної держави. Періодичні намагання українців реалізувати своє природне право на самовизначення супроводжувалися переважно або відвертими невдачами, або надто короткочасними успіхами. Але ці намагання не були даремними, тож навіть стрімкий розвал СРСР наприкінці драматичного XX століття не був випадковістю, а став закономірною винагородою Українській нації за її багатовікову боротьбу проти «імперії зла», що не припинялася навіть в найскладніших історичних обставинах.

Таким чином, у 1991 році на світовій арені постав ще один політичний суб'єкт: держава в центрі географічної Європи, зі строкатим 52-мільйонним населенням, світоглядно дезорієнтованим після радянської окупації, без досвіду демократичного врядування, чіткого зовнішньополітичного вектору, розуміння принципів верховенства права та закономірностей функціонування ринкової економіки, але з унікальними природніми ресурсами, потужним виробничо-промисловим потенціалом та високими прагненнями людей до організації суспільного життя на нових началах. І головне, що саме в цей момент Українська нація, як етнічно-культурна спільнота, стала центром консолідації вже нації політичної - Українського народу: громадян України всіх національностей.

Будучи унікальним прикладом невимушеної відданості ідеалам свободи, справедливості, рівності та миролюбства, подолавши ключові внутрішні суперечності і штучно прищеплені комплекси, лише тепер українці завершують свій тривалий період самоідентифікації та становлення, поступово призвичаюючись до життя в умовах процедурної конституційної демократії. Очевидно, що сьогодні, виразним і чітким орієнтиром у державотворчому процесі для Українського народу стали саме вільні держави заходу, які успішно подолали труднощі зростання і вдало реалізували на практиці фундаментальні конституційні теорії, в тому числі й ідею безстороннього конституційного контролю і нагляду за актами органів публічної влади, яка досі залишається одним з основних правових здобутків як ро-мано-германської, так і англо-саксонської юриспруденції.

Проте, в прагненні короткострокових результатів, далеко не всі учасники процесу національного державотворення в Україні досі усвідомлюють цінність цієї ідеї та визнають: що незалежна, правова держава в принципі неможлива без системи забезпечення конституційності нормативних актів; що ризики втрати державності, які вчергове постали перед українцями вже у 2014 році, стали реальними, в тому числі, через недієвість цієї системи; що багатьом людським жертвам і суспільним потрясінням в новітній історії України можна було б запобігти, якби Конституційний Суд України в кризові моменти національного становлення проявив рішучість у відстоюванні прав людини та обороні Конституції; що без конституційного контролю нормативних актів навіть демократична влада парламенту, президента чи уряду, підтримувана більшістю народу, в будь-який момент ризикує перерости в диктатуру; що демократія, без конституційного контролю, образно кажучи, не зовсім і демократія, а всього лише - відкладене свавілля.

Тому сьогодні Конституційний Суд України та інші суб'єкти системи забезпечення конституційності нормативних актів, діючи на нових началах, підкоряючись тільки праву та Конституції, без пристосуванства і догматизму, подолавши перманентні конституційні кризи, повинні гарантувати ефективність інструментів конституційного народовладдя, утвердити в національній свідомості сприйняття Конституції як дієвого засобу захисту державного суверенітету, демократії та прав людини.

Власне зміст цієї монографії повністю підпорядкований аналізу зазначених завдань, зокрема, перший розділ роботи присвячений теоретико-методологічним підходам до розуміння феномена конституційності нормативних актів, що є можливим лише в поєднанні з одночасним з’ясуванням ґенези (виникнення та подальшого розвитку) самої ідеї конституційного контролю і нагляду. В Україні, навіть у наукових колах, сформувалося досить спрощене уявлення про реальні обставини і передумови появи державної функції з перегляду актів вищих органів державної влади щодо їх відповідності Конституції. Це і не дає можливості впевнено екстраполювати західні концепції конституційного контролю на «вітчизняний непідготовлений ґрунт».

Очевидно, що без узгодження наукових поглядів з цього приводу, сподіватися на впровадження ідеї в практику та її сприйняття ширшими верствами суспільства, не доводиться. Відтак, у цій же частині монографії здійснено критичну оцінку попереднього періоду української конституційної історії та зроблено спробу постановки основних завдань для (ре)формування системи забезпечення конституційності нормативних актів в Україні на середньострокову та довгострокову перспективу. В результаті зроблено, як видається, досить переконливу спробу довести, що без виконання наведених завдань, сенсу в подальшій роботі над методологічними, правоінтерпретаційними та іншими аспектами конституційної юрисдикції просто немає. Другий розділ роботи присвячено аналізу системи забезпечення конституційності нормативних актів, єдиним центром, але не єдиним елементом якої є Конституційний Суд України. Зокрема, в ньому здійснено характеристику діяльності щодо оцінювання нормативних актів на предмет їх відповідності Конституції України судами загальної юрисдикції. Останні зараз потребують чи не найбільшої наукової підтримки у вказаній сфері, оскільки зіштовхнулися з новими законодавчими реаліями, не будучи повноцінно підготовленими до належного застосування Конституції України як акту прямої дії.

В третьому розділі увагу зосереджено безпосередньо на процесі (методології, алгоритмі] визначення (оцінювання) конституційності нормативних актів. Здійснено характеристику основних методів конституційного тлумачення, критеріїв конституційності нормативних актів, особливу увагу серед яких приділено принципам юридичної визначеності, справедливості, рівності, пропорційності та ін. При цьому доведено, що увесь процес оцінювання конституційності нормативних актів: від вирішення питання про відкриття провадження, до прийняття рішення у справі, має бути підпорядкований не тільки суб’єктивному внутрішньому переконанню судді, а й відповідній методології, визнаній правничою спільнотою та свідомо обраній самим суддею (судом).

У четвертому розділі пропонується звернути увагу на особливості визначення конституційності окремих видів нормативних актів (їх проектів). Тут проаналізовано порядок оцінки конституційності законопроектів і законів про внесення змін до Конституції України, міжнародних договорів, підзаконних нормативно-правових актів. Заключний, п'ятий розділ книги присвячений питанням аргументації та юридичним наслідкам рішень Конституційного Суду України, а також зміні ним юридичних позицій та іншим пов’язаним проблемам. Особливу увагу приділено інституту окремої думки судді Конституційного Суду. У цьому розділі, як і в інших частинах монографії, підкреслюється виключне значення конституційного контролю для подальшої розбудови демократичної, незалежної, правової України.

Зміст монографії дає всі підстави для переконання, що в сучасних умовах, навіть за існуючої низки об'єктивних проблем, Конституційний Суд України та інші суб’єкти системи забезпечення конституційності нормативних актів потенційно здатні брати на себе відповідальність, приймаючи самостійні, виважені та обґрунтовані рішення, активно формувати новітню конституційну доктрину і практику, яка зможе слугувати не лише для досягнення внутрішніх завдань утвердження верховенства Конституції України, а й стати взірцем, як би амбітно це не звучало, для зарубіжних країн, чим зробити свій посильний внесок в загальноєвропейську справу утвердження верховенства права, демократії і прав людини.

Звісно, усе викладене нижче не має бути підґрунтям лише для абстрактних академічних дискусій, які можна було б ще довго вести на сторінках фахових видань, захопливо оперуючи влучними цитатами чи пізнавальними екскурсами в історію. Можна було б, якщо б порушені в монографії питання не стояли настільки гостро, а від їх вирішення не залежали б, без перебільшення, долі мільйонів українців, що давно заслужили своє право на спокійне життя, вільне від необхідності знову брати участь в черговій революції для виправлення необов'язкових помилок юристів і політиків. Тому, в результаті ретельного наукового пошуку, в монографії запропоновано конкретні пропозиції і варіанти для розв'язання цих актуальних проблем доктрини і практики конституційного контролю з метою сприяння більш дієвому гарантуванню конституційності нормативних актів, а відтак і виконання головного обов'язку держави -утвердження та забезпечення прав і свобод людини в Україні.

Отзывы к книге Конституційність нормативних актів. Сутність, методологія оцінювання та система забезпечення в Україні
Сообщить о снижении цены

Сообщить о снижении цены

Ваша просьба принята!

Вы получите уведомление при снижении стоимости товара на указанные Вами контакты
Задать вопрос

Информация о доставке

г. Киев, ул. Большая Васильковская, 74, 2 этаж, оф. 7

Олимпийская

Перед тем, как приехать в офис, пожалуйста оформите заказ и дождитесь подтверждения менеджера.

«Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

Курьер «Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

с этим товаром также покупают

Завантажуйте наш мобільний додаток