Публічне адміністрування діяльності територіальних органів національної поліції України: теорія та практика

Конституція України визначає, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека є в Україні найвищою соціальною цінністю. Всі люди вільні й рівні у своїй гідності та правах, а їх права і свободи є невідчужуваними та непорушними. Особлива роль у захисті цих прав належить саме Національній поліції України.

В умовах сьогодення щоденно десятки тисяч правоохоронців – поліцейських, заступають на відповідальну службу заради миру і спокою громадян України. Це патрульні, працівники превентивної та кримінальної поліції, поліції охорони та деяких інших підрозділів, які попереджають і розкривають злочини, а саме головне захищають громадян від злочинних посягань забезпечують їм умови для спокійною і безпечної праці й відпочинку. Однак їх праця не здійснюється в режимі децентралізації, усі вони перебувають на службі в певних структурних одиницях, які по’вязані між собою ієрархією підпорядкування. Особливе місце в системі підрозділів органів поліції відводиться територіальним органам Національної поліції. На які, як на юридичні особи, покладається провідна організаційно-правова роль щодо організації виконання завдань поліції у декількох адміністративно-територіальних одиницях.

Процес децентралізації територіальних громад продовжується, зменшується кількість районів та постійно збільшується кількість об’єднаних територіальних громад. Все це накладає певні відтінки на діяльність територіальних органів Національної поліції. А якщо врахувати що в Україні Національна поліція виконує як загально-державні так місцеві правоохоронні функції то актуальність підвищення ефективності публічного адміністрування територіальних органів Національної поліції України є провідною в системі реформування правоохоронних органів.

Як показують результати загальнодержавного соціологічного дослідження Національній поліції довіряють майже 38 % відсотків громадян, і хоча це значно краще, ніж в цілому до державного апарату (чиновників), адже рівень недовіри до яких перевищує 81%. Однак, такий рівень довіри не може задовольняти громадян України, адже у більшості європейських країн ступінь довіри суб’єктів громадянського суспільства до органів поліції є значно вищим. Перед поліцією постають значні виклики щодо забезпечення своєї легітимності в очах громадськості, коли офіцер у формі частіше викликає страх, ніж відчуття захисту та комфорту. Наслідки недовіри подолати дуже важко, а нову культуру довіри та впевненості побудувати непросто.

Крім того, на неналежному рівні залишається питання матеріально-технічного забезпечення поліцейських їх територіальними органами усім необхідним для виконання службових обов’язків. Незадовільним також є рівень здійснення аналітичної (розвідувальної), кадрової та психологічної робіт в територіальних органах поліції. Усе це базується на недосконалому законодавстві та потребує значного покращення.