Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Науково-практичний коментар

Змагальна модель правосуддя як невід'ємний елемент правової, демократичної держави передбачає функціонування в ній розвинутих інститутів правового захисту, чільне місце серед яких відводиться адвокатурі як недержавному самоврядному інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів право­вої допомоги на професійній основі, а також вирішує питання своєї організації та діяльності.

Стан організації адвокатури в державі та проблеми її функціону­вання відображають рівень демократизації суспільства та втілення в ііого життя принципу верховенства права.

Новий етап конституційної реформи у сфері правосуддя, початок якому поклав Закон України від 2 червня 2016 р. «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», концептуально змінив місце адвокатури в системі правосуддя.

Водночас вітчизняна адвокатура як особливий інститут, винят­ковим повноваженням якого є відповідно до ст. 1312 Конституції України надання професійної правничої допомоги, на сьогодні функціонує у складних умовах розвитку суспільства та держави, які характеризуються нестабільністю, що закономірно відображається па професійній діяльності адвокатів і реалізації її гарантій, здатних убезпечити адвокатуру й адвокатів від неправомірних втручань, і пеку та впливу з боку держави, її органів і посадових осіб, чим порушується конституційний принцип незалежності адвокатури.

Незалежність адвокатури як правозахисної інституції відповідно до правових актів ООН та Ради Європи є міжнародним стандартом правової демократичної держави. На особливу роль адвокатури в пра­вовій системі держави та на суспільне значення її функцій неодно­разово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зазначаючи, що «хоча адвокатська практика є незалежною професією, вона тим не менш становить собою службу в публічних інтересах».

Незважаючи на викладене вище та враховуючи закріплене у ст. 1 Конституції України положення про те, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною й правовою державою, а в ст. 8 Основного Закону визначений принцип верховенства права, за оприлюдненими даними Національної асоціації адвокатів України, порушення прав адвокатів у країні в 2013-2018 роках набуло критич­ного загрозливого стану, що свідчить про порушення прав людини в нашій державі та відсутність в Україні верховенства права. Ризики та погрози адвокатам через їхню професійну діяльність, як зазнача­ється Національною асоціацією адвокатів України, набувають все більшого поширення. На сьогодні в Україні професія адвоката є професією, небезпечною для життя.

Серед причин такої ситуації є не лише порушення законодавчих приписів, а й неправильне їх тлумачення та реалізація положень чинного законодавства України всупереч його ідеології. З огляду на зазначене виникає потреба в науковому коментуванні законо­давчих норм, які регулюють питання організації й функціонування адвокатури в Україні, що сприятиме їх правильному розумінню, належному застосуванню та формуванню єдиної правозастосовної практики.

Виходячи з викладеного, колектив авторів, серед яких - нау­ковці, адвокати, судді, експерти, міжнародні арбітри, з урахуванням доктринальних положень організації й функціонування адвокатури та адвокатської діяльності; чинного законодавства України; положень міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Верховною Радою України; висновків і рекомендацій міжнародних інституцій; практики Європейського суду з прав людини та вітчизняних судів, зокрема, правових позицій Верховного Суду; корпоративних актів міжнародної адвокатської спільноти та органів адвокатського само­врядування України; статистичних даних здійснили наукове комен­тування Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Підготовлений авторським колективом науково-практичний коментар Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяль­ність» не лише сприятиме правильному розумінню змісту його норм, їх основної мети і соціальної спрямованості та однозначному їх застосуванню в практичній діяльності, а й закладатиме підгрунтя для розуміння перспектив розвитку адвокатури як недержавного само­врядного інституту, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також вирішує питання своєї організації та діяльності.

Автори висловлюють щиру вдячність рецензентам - докторам юридичних наук Нані Мезенівні Бакаяновій, Тетяні Вікторівні Варфоломеєвій, Тетяні Борисівні Вільчик, Олегу Степановичу Ткачуку, а також членам кафедри правосуддя юридичного факультету Київ­ського національного університету імені Тараса Шевченка за рецен­зування і слушні зауваження, пропозиції та поради, й усім тим, хто сприяв виходу цього науково-практичного коментаря у світ.