Стимули у службовому праві України: питання теорії та практики

В сучасних умовах докорінного реформування державотворення та правотворення в Україні, нерозривно пов’язаного із змістовною, функціональною модифікацією публічної служби, актуальності набуває пошук таких засобів впливу на суб’єктів, уповноважених на виконання завдань держави та місцевого самоврядування, реалізацію та захист публічних інтересів, які б спонукали їх не лише до виконання своїх професійний обов’язків, а й підвищення ефективності та результативності своєї діяльності, були б адекватною реакцією на різні прояви новаціності, креативності останньої тощо. Роль таких засобів цілком логічно відіграють стимули, правові засади використання ресурсу яких визначаються нормами службового права. З огляду на суттєву модифікацію сучасних вітчизняних новаційних підходів щодо предмету, методу, місця і ролі службового права у системі національного права, істотного значення набувають питання, як безпосередньо пов’язані із службовим правом як сферою об’єктивізації таких стимулів, так й із унікальним ресурсом самих стимулів у службовому праві (ознаками, їх видовим розмаїттям, безпосередніми підставами, процедурним аспектом тощо); як його інституту, а отже й із формуванням новітнього такого, що враховує останні досягнення вітчизняної та зарубіжної правової, в т.ч. й галузевої доктрини, стратегічні пріоритети розвитку публічної служби в умовах євроінтеграції та глобалізації правових процесів, наукового базису для досконалого за змістом та ефективного у застосуванні законодавства (в т.ч. й кодифікованого) про публічну службу у аспекті закріплення засад використання ресурсу стимулів у їх вузькому розумінні. З огляду на унікальність категорії «стимул», підґрунтям для робот слугували праці з філософських, економічних, психологічних наук (праці О. Бегматова, Ю. Тихонравова, М. Карліна, О. Чумаченко, Н. Мазур,В. Клецького, В. Шпель тощо), а також вітчизняних та зарубіжних вчених з теорії держави та права (роботи Ю. Тихомирова, А. Малька, C. Мірошник, І. Луценка, В. Красовської, Р. Калюжного, О. Лапка, Т. Пікуля, та ін.), вчених-представників галузевих правових наук – цивільного (роботи С. Максименко, та ін.), трудового (роботи М. Дей, C. Венедіктова та ін.), земельного (роботи І. Іконицького та ін.), кримінального (праці В. Галкіна та ін.), адміністративного (праці В. Колпакова, Т. Коломоєць, О. Стрельченко, О. Дрозда, О. Миколенка, О. Кузьменко та ін.) права, як і фундаментальні положення наукових робіт, безпосередньо присвячених питанням службового права (наприклад, роботи Т. Аніщенко, Ю. Старилова, Д. Припутня, Ю. Битяка, Р. Мельника, C. Ківалова, Л. Біли-Тіунової, А. Шарої, Ю. Пирожкової, C. Федчишина, О. Гришковця та ін.).

Проте, незважаючи на таке розмаїття наукових праць, безпосередньо присвячених проблематиці стимулам у службовому праві України комплексних фахових наукових робіт немає.