Затримання у кримінальному провадженні. Навчальний посібник

Інтереси суспільства щодо протидії злочинності, відновлення порушених злочином прав та понесення винними особами кримінальної відповідальності реалізуються за допомогою кримінального процесу. Для забезпечення вказаних завдань законодавець покладає на учасників кримінального провадження певні обов’язки та визначає їх права. Втім, завдання кримінального судочинства не завжди співпадають з інтересами всіх сторін провадження, а тому учасники провадження можуть перешкоджати досягненню визначених законом завдань шляхом невиконання процесуальних обов’язків чи зловживання наданими правами. Для забезпечення досягнення завдань кримінального судочинства, кримінальне процесуальне законодавство передбачає можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Затримання особи будучи одним із найбільш суворих заходів примусу, тим не менше є необхідним засобом досягнення дієвості кримінального провадження, а тому доволі активно застосовується у правозастосовній практиці. Так, кількість затриманих осіб в Україні становила у 2013 р. - 13565, 2014 р. - 12116, 2015 р. - 11563, 2016 р. - 9437, 2017 р. - 8793 осіб. Незважаючи на загальну тенденцію щодо зменшення кількості затриманих осіб ( 2018 р. - 10241, 2019 р. - 10510, 2020 р. - 9204), доводиться констатувати наявність системних порушень, що допускаються при застосуванні цього заходу. Зокрема, йдеться про необґрунтовані затримання, порушення права на захистта інших прав затриманої особи, недотримання строків затримання та ін. Причинами цього є неправильне тлумачення та застосування закону відповідними суб’єктами, а подекуди і свідоме ігнорування його вимог. Саме тому підлягають детальному розгляду міжнародні та національні стандарти затримання особи, підстави його здійснення, процедури затримання уповноваженими службовими та іншими особами, перебіг та правові наслідки кожного з видів затримання і можливості оскарження застосування цього тимчасового запобіжного заходу.