Право на забуття. Збірка статей

Люди завжди прагнули мати, як зараз кажуть, бездоганну репутацію або принаймні пристойний імідж. Хтось свідомо рухається в напрямку їх формування, докладаючи зусиль до цього, хтось не віддає звіту у тому, чи потрібно йому це, або, навпаки, демонструє свою індивідуальність вельми своєрідними засобами, мало не манкіруючи, хтось відкрито протиставляє себе суспільству. Всі люди різні. Втім, на якомусь етапі життя людині стає необхідним приховати те, що вона скоїла або що з нею сталося колись. Їй з різних причин стає не байдуже, що про неї подумають люди, особливо в разі, коли людина просувається по кар’єрних сходах, має намір заявити про себе як про відому особистість у тій чи іншій сфері - політиці, науці, державному управлінні тощо. І от тоді інформація про витівки молодості або навіть різні життєві негаразди, які з нею траплялися, - хто не помилявся в житті або хто не грішив? - стає вкрай небажаною. Можливо, це були «дела давно минувших дней, преданья старины глубокой», можливо, все з плином часу владналося, можливі абсолютно різні ситуації. Але в будь-якому разі сам по собі факт, який існував колись і про який не варто згадувати, спонукає особу до того, щоб вжити дій, щоб про цей факт забули.

Здавалося б, якщо не згадувати про нього, то все саме по собі і «розсмокчеться», ан ні - комусь стає потрібним не просто виявити ці факти, а й довести до широкого загалу. В цьому разі і постає питання про «право на забуття» як право особи вимагати, щоб про певні дії не згадували. Однак, як кажуть, на чужий роток не накинеш плашок. Тому задля можливості реалізації права особи на забуття мають бути вироблені певні правові механізми.І це дуже не просто, особливо в сучасному інформаційному суспільстві. Та й взагалі чимало спорів існує на тему того, що суспільство має право знати - право на обізнаність суспільства реалізується в контексті права на інформацію. З іншого ж боку, це торкається приватної сфери і негативно впливає на право на приватність.

Отже, є про що поспорити, є що обговорити. Судова практика з цього приводу доволі обширна, але не в Україні. Втім, ми знаємо, що ті чи інші хвилі раніше або пізніше, але доходять до українського суспільства. Саме такі теми ми й обговорюємо в циклі «Фокус і ракурс», щоб бути готовими до того, поки хвиля цих спорів нас не накриє. Тож, шановні читачі, ми доклали зусиль для такої готовності, а вже від вас залежить те, чи вважаєте ви для себе цю підготовку корисною. Ми вважаємо, що це важливо.

Колектив авторів збірки, як завжди, підбирався індивідуально і лише з тих вчених та фахівців, які обізнані у цій сфері. Сподіваюсь, що наш український читач, не досвідчений в цій тематиці, знайде для себе багато цікавого і корисного.

З повагою, проф. І. Спасибо-Фатєєва