Задать вопрос о книге:

Розсуд в кримінальному процесі України: теоретичне обґрунтування та практика реалізації
НОВИНКА

Розсуд в кримінальному процесі України: теоретичне обґрунтування та практика реалізації - фото

Автор: Торбас О.О.

Издательство: Видавництво "Юридична література"

Год издания: 2020

Количество страниц: 284

ISBN: 978-966-419-382-2

Переплет: твердый

Язык: украинский

Вес: 0.4 кг

Формат: 145х200 мм

Тираж: 200

Аннотация

У роботі досліджено теоретичні та практичні аспекти застосування розсуду уповноваженими суб’єктами кримінального процесу при здійсненні кримінальної процесуальної діяльності. Досліджено сутність категорії «розсуд» у кримінальному провадженні та детермінанти, які впливають на зміст розсуду в процесі розслідування, розгляду та вирішення кримінальних правопорушень. 

Розглянуто особливості реалізації розсуду на різних стадіях кримінального процесу. Надано рекомендації щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства в частині реалізації розсуду під час здійснення кримінального провадження.

Розраховано на наукових співробітників, викладачів закладів вищої освіти, працівників правоохоронних і судових органів, адвокатів, студентів та аспірантів закладів вищої освіти.

Авторы

Авторы книги Розсуд в кримінальному процесі України: теоретичне обґрунтування та практика реалізації
Торбас О.О. Торбас О.О. Адвокат, кандидат юридичних наук, доцент

Доцент кафедри кримінального процесу, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університету «Одеська юридична академія».

У 2012 році з відзнакою закінчив Національний університет «Одеська юридична академія»

З 2012 року навчався в аспірантурі Національного університету «Одеська юридична академія»

З 2013 року почав працювати асистентом, потім – старшим викладачем та доцентом кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

03 квітня 2015 року достроково захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук спеціальністю 12.00.09: «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» на тему: «Форми закінчення досудового розслідування за Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 р.»

У період з 2014 до 2015 року отримував академічну стипендію Президента України для аспірантів.

Є автором понад 70 наукових робіт з питань кримінального процесу.

Предисловие

КПК України за своєю суттю є досить складним правовим документом, застосування якого вимагає не тільки чіткого знання процесуальних положень, а і розуміння їх змісту. З урахуванням багатомірності соціальних процесів, які повинні регулюватися нормативно-правовими актами, суб’єктам правозастосування недостатньо лише сліпо «накладати» нормативні положення на ситуацію, яка склалася. Законодавець, розуміючи різноманітність ситуацій, які можуть виникати в процесі правозастосування, повинен гарантувати можливість реалізації положень нормативно-правових актів до невизначеної кількості осіб, залишаючи за правозастосувачами повноваження виносити індивідуальні акти правозастосування. І одним з найбільш дієвих способів забезпечення таких широких можливостей є введення у відповідний законодавчий акт положень, які дозволяють уповноваженим суб’єктам застосовувати розсуд.

Розсуд є однією з фундаментальних правових категорій, адже він дозволяє правозастосувачам використовувати нормативні положення відповідно до обставин, які склалися в конкретній правовій ситуації. Без можливості застосування розсуду законодавець не міг би створювати універсальні нормативно-правові акти, адже будь-який акт нормотворення вимагав би прогнозування всіх можливих ситуацій та способів взаємодії учасників правовідносин. Розсуд є дієвим механізмом для спрощення нормативного масиву та забезпечення індивідуалізованого підходу в процесі правозастосування у нормативно-визначених межах. Однак власне визначення меж розсуду і викликає найбільше складності в процесі реалізації відповідних правових положень, адже в такому випадку законодавець не надає чіткі інструкції, як необхідно діяти в тій чи іншій ситуації, а лише зобов’язує уповноважених осіб самостійно проводити оцінку фактичних обставин і нормативних положень та обирати найбільш оптимальний варіант поведінки. Саме в процесі реалізації розсуду правозастосувачами можуть бути допущені помилки або навіть зловживання власними повноваженнями, що спричинить обмеження чи навіть порушення прав та законних інтересів зацікавлених осіб. При цьому розсуд досі лишається єдиним способом індивідуалізації нормативних положень відповідно до ситуації, яка склалася.

Способи реалізації розсуду суттєво залежать від особливостей кожної конкретної галузі права, в якій такий розсуд буде застосовуватись. І чим суворішими є законодавчі обмеження, тим складнішим буде процес реалізації відповідної правової категорії. Наприклад, цивільні правовідносини в більшій мірі допускають використання широких тлумачень правових положень у процесі правозастосування, що в цілому відображає особливості нормативного регулювання відповідної галузі права. В інших же випадках свобода у виборі способу реалізації правових положень значно вужча. Особливо проблемним в даному випадку можна назвати застосування розсуду в кримінальному процесі, адже кримінальна процесуальна галузь в більшості випадків використовує імперативні положення для регулювання правовідносин, що виникають в процесі розслідування, розгляду та вирішення кримінальних правопорушень. Однак це не завадило законодавцю ввести в КПК України 2012 року досить велику кількість оціночних понять: «невідкладний» (невідкладне внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР - ч. 1 ст. 214 КПК України; невідкладне проведення слідчих (розшукових) дій в нічний час — ч. 4 ст. 223 КПК України; невідкладне проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судці — ч. З ст. 233 КПК України тощо), «ефективний» (відсторонення прокурора у випадку неефективного здійснення нагляду - ч. З ст. 37 КПК України; відсторонення слідчого у разі неефективного досудового розслідування - п. 2 ч. 2 ст. 39 КПК України тощо), «оперативний» (оперативність кримінального провадження як підстава для передачі кримінального провадження до іншого суду - абз. 6 ч. 1 ст. 34 КПК України; оперативність досудового розслідування як підстава проведення допиту в режимі відеоконференції - п. З ч. 1 ст. 232 КПК України тощо), «найкоротший» (в найкоротший строк затриманий має бути доставлений до слідчого судді - ч. 2 ст. 12 КПК України; право кожного, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк стало предметом судового розгляду - ч. 5 ст. 28 КПК України тощо), «доцільний» (доцільність запрошення понятих до участі в інших процесуальних діях - ч. 7 ст. 223 КПК України; доцільність проведення обшуку для відшукання та вилучення речей — п. 5 ч. 5 ст. 234 КПК України; доцільність продовження тримання під вартою, яку має встановити суд незалежно від наявності клопотань - ч. З ст. 331 КПК України тощо), «заінтересований» («заінтересованість» як підстава для відводу — ст. ст. 75, 77 КПК України), «повнота» (неможливість виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження, якщо це впливає на повноту досудового розслідування - ч.4 ст. 217 КПК України; ризик неповноти показань свідка, потерпілого як підстава для проведення допиту слідчим суддею під час досудового розслідування - ч. 1 ст. 225 КПК України тощо) та інші. Очевидно, що тлумачення таких оціночних понять у першу чергу буде залежати від особливостей кожного конкретного кримінального провадження. В той же час необхідно погодитись, що в окремих випадках відсутність більш чітких орієнтирів у процесі використання оціночних понять може стати причиною необгрунтованого звуження прав учасників кримінального провадження або розширення повноважень суб’єктів, які уповноважені кримінальним процесуальним законом на розслідування, розгляд та вирішення кримінальних правопорушень.

У кримінальному процесі розсуд застосовується не тільки в процесі застосування оціночних понять, а також при виборі найбільш оптимального способу реалізації кримінальних процесуальних повноважень у тих випадках, коли законодавець надає таку можливість. Власне, в процесі застосування такого розсуду і проявляється одна з ключових його особливостей в кримінальному процесі — розсуд є способом реалізації владних повноважень. В даному випадку розгляд має досліджуватися не як спосіб прийняття рішень, а як можливість прийняття юридично значущих для інших учасників правовідносин рішень. Кримінальний процес є публічною галуззю права, а тому в першу чергу необхідно оцінювати саме можливості застосування правових норм уповноваженими на те суб’єктами. Відповідно, аналіз розсуду через оцінку повноважень дозволяє зробити досить важливий висновок: розсуд у кримінальному процесі як повноваження притаманний лише уповноваженим суб’єктам: слідчому судді, суду, слідчому, прокурору та ін., тобто тим суб’єктам, які реалізують владні повноваження в кримінальному провадженні. Суб’єктами розсуду в кримінальному процесі не можуть бути інші учасники кримінальних процесуальних правовідносин, яким притаманні лише права та обов’язки (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий та ін.).

Тобто дана категорія не повинна оцінюватись як спосіб вибору власних прав у кримінальному процесі. Наприклад, підозрюваний, подаючи до слідчого клопотання в порядку ст. 220 КПК України, створює обов’язок слідчого надати відповідь не пізніше трьох днів  з моменту подання відповідного клопотання. Проте в даному випадку відсутній розсуд у правовому розумінні, адже розсуд також пов’язаний виключно з можливістю реалізації владних повноважень, якими наділені лише відповідні суб’єкти. Створення обов’язків для інших учасників кримінальних процесуальних правовідносин шляхом реалізації власних прав не робить таких учасників суб’єктами розсуду в кримінальному процесі.

Таким чином, можна зробити висновок, що розсуд у кримінальному процесі притаманний лише тим суб’єктам, які приймають владні рішення, користуючись при цьому певною мірою свободи. До таких суб’єктів можна віднести слідчого суддю, суд, прокурора, слідчого, дізнавача, керівника органу дізнання, представників оперативних підрозділів та персоналу органу пробації. В той же час навіть попередньої оцінки даного переліку учасників кримінального провадження достатньо, щоб зробити висновок про неоднорідність у способах та методах реалізації розсуду в кримінальному процесі. В першу чергу має оцінюватись ступінь процесуальної незалежності уповноважених суб’єктів кримінального процесу, який буде впливати на процесуальні можливості відповідного суб’єкта в процесі реалізації розсуду. Поряд з цим можна зробити висновок, що власне можливості застосування розсуду і визначають межі процесуальної самостійності таких суб’єктів. Однак самі способи реалізації такого розсуду між собою досить суттєво різняться.

У зв’язку з цим виникла нагальна потреба у проведенні комплексного наукового дослідження категорії розсуду в кримінальному процесі, а також в аналізі способів реалізації розсуду уповноваженими на те суб’єктами в процесі розслідування, розгляду та вирішення кримінальних проваджень. В правовій доктрині присутні наукові роботи, які присвячені аналізу вказаної проблеми: роботи А. Т. Боннера, Ю. М. Грошевого, К. П. Єрмакової, Я. О. Зейкана, О. В. Корабліної, П. Г. Марфіцина, О. А. Папкової та інші. Проте вони у своїй більшості або стосуються законодавства інших країн, або присвячені розсуду одного окремого суб’єкта кримінальних процесуальних відносин. У той же час категорія розсуду в кримінальному процесі є поняттям багатоаспектним, яке в першу чергу має досліджуватися як єдина правова категорія з виділенням відповідних характерних особливостей, що і було зроблено в даному монографічному дослідженні. В подальшому, розуміючи, що категорія розсуду може бути оцінена лише шляхом дослідження правозастосовчого процесу, в даній науковій роботі були проаналізовані повноваження уповноважених суб’єктів кримінального процесу з точки зору можливостей застосування ними розсуду. 

Отзывы

Отзывы к книге Розсуд в кримінальному процесі України: теоретичне обґрунтування та практика реалізації

У роботі досліджено теоретичні та практичні аспекти застосування розсуду уповноваженими суб’єктами кримінального процесу при здійсненні кримінальної процесуальної діяльності. Досліджено сутність категорії «розсуд» у кримінальному провадженні та детермінанти, які впливають на зміст розсуду в процесі розслідування, розгляду та вирішення кримінальних правопорушень. 

Розглянуто особливості реалізації розсуду на різних стадіях кримінального процесу. Надано рекомендації щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства в частині реалізації розсуду під час здійснення кримінального провадження.

Розраховано на наукових співробітників, викладачів закладів вищої освіти, працівників правоохоронних і судових органів, адвокатів, студентів та аспірантів закладів вищої освіти.

Авторы книги Розсуд в кримінальному процесі України: теоретичне обґрунтування та практика реалізації
Торбас О.О. Торбас О.О. Адвокат, кандидат юридичних наук, доцент

Доцент кафедри кримінального процесу, детективної та оперативно-розшукової діяльності Національного університету «Одеська юридична академія».

У 2012 році з відзнакою закінчив Національний університет «Одеська юридична академія»

З 2012 року навчався в аспірантурі Національного університету «Одеська юридична академія»

З 2013 року почав працювати асистентом, потім – старшим викладачем та доцентом кафедри кримінального процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

03 квітня 2015 року достроково захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук спеціальністю 12.00.09: «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» на тему: «Форми закінчення досудового розслідування за Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 р.»

У період з 2014 до 2015 року отримував академічну стипендію Президента України для аспірантів.

Є автором понад 70 наукових робіт з питань кримінального процесу.

КПК України за своєю суттю є досить складним правовим документом, застосування якого вимагає не тільки чіткого знання процесуальних положень, а і розуміння їх змісту. З урахуванням багатомірності соціальних процесів, які повинні регулюватися нормативно-правовими актами, суб’єктам правозастосування недостатньо лише сліпо «накладати» нормативні положення на ситуацію, яка склалася. Законодавець, розуміючи різноманітність ситуацій, які можуть виникати в процесі правозастосування, повинен гарантувати можливість реалізації положень нормативно-правових актів до невизначеної кількості осіб, залишаючи за правозастосувачами повноваження виносити індивідуальні акти правозастосування. І одним з найбільш дієвих способів забезпечення таких широких можливостей є введення у відповідний законодавчий акт положень, які дозволяють уповноваженим суб’єктам застосовувати розсуд.

Розсуд є однією з фундаментальних правових категорій, адже він дозволяє правозастосувачам використовувати нормативні положення відповідно до обставин, які склалися в конкретній правовій ситуації. Без можливості застосування розсуду законодавець не міг би створювати універсальні нормативно-правові акти, адже будь-який акт нормотворення вимагав би прогнозування всіх можливих ситуацій та способів взаємодії учасників правовідносин. Розсуд є дієвим механізмом для спрощення нормативного масиву та забезпечення індивідуалізованого підходу в процесі правозастосування у нормативно-визначених межах. Однак власне визначення меж розсуду і викликає найбільше складності в процесі реалізації відповідних правових положень, адже в такому випадку законодавець не надає чіткі інструкції, як необхідно діяти в тій чи іншій ситуації, а лише зобов’язує уповноважених осіб самостійно проводити оцінку фактичних обставин і нормативних положень та обирати найбільш оптимальний варіант поведінки. Саме в процесі реалізації розсуду правозастосувачами можуть бути допущені помилки або навіть зловживання власними повноваженнями, що спричинить обмеження чи навіть порушення прав та законних інтересів зацікавлених осіб. При цьому розсуд досі лишається єдиним способом індивідуалізації нормативних положень відповідно до ситуації, яка склалася.

Способи реалізації розсуду суттєво залежать від особливостей кожної конкретної галузі права, в якій такий розсуд буде застосовуватись. І чим суворішими є законодавчі обмеження, тим складнішим буде процес реалізації відповідної правової категорії. Наприклад, цивільні правовідносини в більшій мірі допускають використання широких тлумачень правових положень у процесі правозастосування, що в цілому відображає особливості нормативного регулювання відповідної галузі права. В інших же випадках свобода у виборі способу реалізації правових положень значно вужча. Особливо проблемним в даному випадку можна назвати застосування розсуду в кримінальному процесі, адже кримінальна процесуальна галузь в більшості випадків використовує імперативні положення для регулювання правовідносин, що виникають в процесі розслідування, розгляду та вирішення кримінальних правопорушень. Однак це не завадило законодавцю ввести в КПК України 2012 року досить велику кількість оціночних понять: «невідкладний» (невідкладне внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР - ч. 1 ст. 214 КПК України; невідкладне проведення слідчих (розшукових) дій в нічний час — ч. 4 ст. 223 КПК України; невідкладне проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судці — ч. З ст. 233 КПК України тощо), «ефективний» (відсторонення прокурора у випадку неефективного здійснення нагляду - ч. З ст. 37 КПК України; відсторонення слідчого у разі неефективного досудового розслідування - п. 2 ч. 2 ст. 39 КПК України тощо), «оперативний» (оперативність кримінального провадження як підстава для передачі кримінального провадження до іншого суду - абз. 6 ч. 1 ст. 34 КПК України; оперативність досудового розслідування як підстава проведення допиту в режимі відеоконференції - п. З ч. 1 ст. 232 КПК України тощо), «найкоротший» (в найкоротший строк затриманий має бути доставлений до слідчого судді - ч. 2 ст. 12 КПК України; право кожного, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк стало предметом судового розгляду - ч. 5 ст. 28 КПК України тощо), «доцільний» (доцільність запрошення понятих до участі в інших процесуальних діях - ч. 7 ст. 223 КПК України; доцільність проведення обшуку для відшукання та вилучення речей — п. 5 ч. 5 ст. 234 КПК України; доцільність продовження тримання під вартою, яку має встановити суд незалежно від наявності клопотань - ч. З ст. 331 КПК України тощо), «заінтересований» («заінтересованість» як підстава для відводу — ст. ст. 75, 77 КПК України), «повнота» (неможливість виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження, якщо це впливає на повноту досудового розслідування - ч.4 ст. 217 КПК України; ризик неповноти показань свідка, потерпілого як підстава для проведення допиту слідчим суддею під час досудового розслідування - ч. 1 ст. 225 КПК України тощо) та інші. Очевидно, що тлумачення таких оціночних понять у першу чергу буде залежати від особливостей кожного конкретного кримінального провадження. В той же час необхідно погодитись, що в окремих випадках відсутність більш чітких орієнтирів у процесі використання оціночних понять може стати причиною необгрунтованого звуження прав учасників кримінального провадження або розширення повноважень суб’єктів, які уповноважені кримінальним процесуальним законом на розслідування, розгляд та вирішення кримінальних правопорушень.

У кримінальному процесі розсуд застосовується не тільки в процесі застосування оціночних понять, а також при виборі найбільш оптимального способу реалізації кримінальних процесуальних повноважень у тих випадках, коли законодавець надає таку можливість. Власне, в процесі застосування такого розсуду і проявляється одна з ключових його особливостей в кримінальному процесі — розсуд є способом реалізації владних повноважень. В даному випадку розгляд має досліджуватися не як спосіб прийняття рішень, а як можливість прийняття юридично значущих для інших учасників правовідносин рішень. Кримінальний процес є публічною галуззю права, а тому в першу чергу необхідно оцінювати саме можливості застосування правових норм уповноваженими на те суб’єктами. Відповідно, аналіз розсуду через оцінку повноважень дозволяє зробити досить важливий висновок: розсуд у кримінальному процесі як повноваження притаманний лише уповноваженим суб’єктам: слідчому судді, суду, слідчому, прокурору та ін., тобто тим суб’єктам, які реалізують владні повноваження в кримінальному провадженні. Суб’єктами розсуду в кримінальному процесі не можуть бути інші учасники кримінальних процесуальних правовідносин, яким притаманні лише права та обов’язки (підозрюваний, обвинувачений, захисник, потерпілий та ін.).

Тобто дана категорія не повинна оцінюватись як спосіб вибору власних прав у кримінальному процесі. Наприклад, підозрюваний, подаючи до слідчого клопотання в порядку ст. 220 КПК України, створює обов’язок слідчого надати відповідь не пізніше трьох днів  з моменту подання відповідного клопотання. Проте в даному випадку відсутній розсуд у правовому розумінні, адже розсуд також пов’язаний виключно з можливістю реалізації владних повноважень, якими наділені лише відповідні суб’єкти. Створення обов’язків для інших учасників кримінальних процесуальних правовідносин шляхом реалізації власних прав не робить таких учасників суб’єктами розсуду в кримінальному процесі.

Таким чином, можна зробити висновок, що розсуд у кримінальному процесі притаманний лише тим суб’єктам, які приймають владні рішення, користуючись при цьому певною мірою свободи. До таких суб’єктів можна віднести слідчого суддю, суд, прокурора, слідчого, дізнавача, керівника органу дізнання, представників оперативних підрозділів та персоналу органу пробації. В той же час навіть попередньої оцінки даного переліку учасників кримінального провадження достатньо, щоб зробити висновок про неоднорідність у способах та методах реалізації розсуду в кримінальному процесі. В першу чергу має оцінюватись ступінь процесуальної незалежності уповноважених суб’єктів кримінального процесу, який буде впливати на процесуальні можливості відповідного суб’єкта в процесі реалізації розсуду. Поряд з цим можна зробити висновок, що власне можливості застосування розсуду і визначають межі процесуальної самостійності таких суб’єктів. Однак самі способи реалізації такого розсуду між собою досить суттєво різняться.

У зв’язку з цим виникла нагальна потреба у проведенні комплексного наукового дослідження категорії розсуду в кримінальному процесі, а також в аналізі способів реалізації розсуду уповноваженими на те суб’єктами в процесі розслідування, розгляду та вирішення кримінальних проваджень. В правовій доктрині присутні наукові роботи, які присвячені аналізу вказаної проблеми: роботи А. Т. Боннера, Ю. М. Грошевого, К. П. Єрмакової, Я. О. Зейкана, О. В. Корабліної, П. Г. Марфіцина, О. А. Папкової та інші. Проте вони у своїй більшості або стосуються законодавства інших країн, або присвячені розсуду одного окремого суб’єкта кримінальних процесуальних відносин. У той же час категорія розсуду в кримінальному процесі є поняттям багатоаспектним, яке в першу чергу має досліджуватися як єдина правова категорія з виділенням відповідних характерних особливостей, що і було зроблено в даному монографічному дослідженні. В подальшому, розуміючи, що категорія розсуду може бути оцінена лише шляхом дослідження правозастосовчого процесу, в даній науковій роботі були проаналізовані повноваження уповноважених суб’єктів кримінального процесу з точки зору можливостей застосування ними розсуду. 

Отзывы к книге Розсуд в кримінальному процесі України: теоретичне обґрунтування та практика реалізації
Сообщить о снижении цены

Сообщить о снижении цены

Ваша просьба принята!

Вы получите уведомление при снижении стоимости товара на указанные Вами контакты
Задать вопрос

Информация о доставке

г. Киев, ул. Большая Васильковская, 74, 2 этаж, оф. 7

Олимпийская

Перед тем, как приехать в офис, пожалуйста оформите заказ и дождитесь подтверждения менеджера.

«Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

Курьер «Нова Пошта»
2 - 3 дня

Гарантируем упаковку заказанных книг, которая обеспечит целостность и сохранность их товарного вида

с этим товаром также покупают

Завантажуйте наш мобільний додаток